Історія залізниці галицької столиці нафти (коротко та загально)

- Вокзал у Дрогобичі, поштівка, видавництво Леона Розеншайна, 1903 р.  -

Вокзал є місцем куди приходили і звідки відходили безліч людей, їх історій, товарів, новин. Але скільки років це вже триває у нашому Дрогобичі? Та чим сама по собі є та залізниця, яка йде від вокзалу до вокзалу? Яке її значення та особливість?

«Комунікаця виступає тут як чутливий мотор громадських змін в провінційному місті, як у внутрішніх стосунках (при зародженні місцевої гласності), так і у зовнішніх (як важливий зв’язок з культурним центром).” Від Дрогобича до Львова (із пересадкою у Стрию) поїзд долав менше 4 год (саме стільки про останні події в „столиці” незнала дрогобицька публіка). У внутрішньому житті міста центральну роль грав відкритий у грудні 1872р. вокзал, як місце, куди приходили і звідки відходили люди, товари, новини.» 

Геральд Біндер

.
Дрогобицька залізниця бере свою передісторію з жовтня 1869 року, коли на запрошення до Львова до Залізничного товариства приїхали делегати з Дрогобича.  Львівські інженери планували залізницю прокласти через місто, але дрогобичани виступили проти цієї затії, мовляв, що це налякає людей і сполохає тварин. 

Як таку залізницю Дрогобич та Борислав отримав з її відкриттям у вівторок 31 грудня 1872 року. З одного міста до іншого був відправлений з усіма охочими безкоштовний (в один бік) урочистий потяг. З того часу пройшло вже понад 140 років історії. Як нам відомо, то ще у 1870 р. за Дрогобичем в німецькому селі (колонії) Нойдорф (Neudorf) поселилися робітники, які брали участь в будівництві. Згодом вони стали одними з перших дрогобицьких залізничників (колійовців). Про цю професію свого часу писали в місцевій пресі:

«Якою важкою є служба тієї категорії служби при залізницях, оскільки вимагає відданості і свідомого умислу, ба, навіть геройства…» 

«Kurjer Drohobycki», 1900r., 1 stycznia, Nr.1.s.1.

До речі, професія залізничника була не тільки шанованою і високооплачуваною, вона ще давала чимало пільг. Так, за квитки платили п’яту частину їх вартості; до того ж безкоштовно отримували на рік 12 квитків: 9 – на приміські поїзди і три – на швидкі (наприклад, до Кракова, Варшави чи Познані); видавали безплатні квитки для дружини залізничника (два – на приміські поїзди і один – на швидкий) та для дітей до 18 років(1). Крім того, колійники за зменшену плату купували вугілля; тим, хто винаймав помешкання, оплачували третину його вартості(2).

- Дрогобицькі залізничники: фото зроблене, вочевидь, на дрогобицькому вокзалі, бо, угледівшись, побачимо залізничні лампи, залізнодорожні знаки, також, якщо збільшити надписи по боках, можемо прочитати на трьох мовах (польською, німецькою, українською): "C.K. URZĄD RUCHU, TELEGRAF", фото W.Russ, формат: 41,5х36 -

Загалом, проведення залізниці до Дрогобича мало свою вагому причину, яка зв'язана із видобутком чорного золота - нафти, яку, звісно, необхідно було транспортувати до метрополії швидко, надійно та ефективно. Однак, не тільки це. Возили також карпатське дерево, стебницький каїніт, дрогобицький бензин, який виробляли з бориславської нафти, парафін, мастила тощо(3).

«Залізниця, мабуть, є схожа на річку, що своїми водами ужиттєвлює береги, але, також, є схожою до річки розлитої, яка втішає надією доплисти до порту заможності тим, хто має що сплавити…» 

з книги «Jak u nas dźwigać rolnictwo i przemysł. Komunikacye, koleje, Drohobycz»1868 r., Nakł. Maryana Dylewskiego

.
Ще з самого початку закладання виникло питання, як споруджувати колію: поза містом чи через місто? Дрогобичани ревно протестувала проти спорудження залізниці через місто. І залізницю почали прокладати на східній окраїні Дрогобича. Мешканці тієї околиці - так званого "Стрийського передмістя" - протестували проти цього, мотивували це тим, що іскри від потягу можуть підпалити дахи солом'яних хат. Подібне знаходимо в спогадах-нотатках дрогобицького лікаря Володимира Чапельського. Ще одну "біду", яку принесло будівництво залізниці, були заробітчани та "непевні кримінальні типи". "Поступ цивілізації" і виникнення-розвитку залізниці у Дрогобицькому краї у певних верств відбирало роботу, зокрема в дрожкарів-візників, стан яких погіршився, коли провели залізницю з Дрогобича до Трускавеця, адже цей шлях був "золотодайною жилою", яку без жарту виборювали кулаком. 

Польські жовніри на вокзалі Дрогобича, 20-ті рр. ХХ ст.

В Дрогобичі було два залізничні вокзали: так звана велика станція (або ще її називали Головний вокзал (Dworzec Główny) на вулиці Стрийській та мала станція на вулиці Трускавецькій, яку розібрали(4) після Другої світової війни. Стояла остання справа перед залізничним переїздом, була двоповерховою; у ній працювала квиткова каса, мешкав начальник станції(5). На пероні головного вокзалу у 1929 році був встановлений годинник фірми Міхала Мєсовича з Кросно (годинниковий механізм на вежі Дрогобицької ратуші тієї ж фірми). Перед Другою світовою війною Головний вокзал мав зали очікування трьох класів, ресторан 1 і 2 класу (зокрема, тут нам відома ресторація Зигмунта Фургальського), та буфет 3 класу, був на вокзалі кіоск "Руху", перукарня, поштове відділення, поліцейський відділок, а на стінах вокзалу висіли мапи з туристичними маршрутами. Вокзал був знищений війною. Останнім передвоєнним керівником гоовної заліpничної станції був Станіслав Шотт (S.Szott) з Бучача. 

- Вигляд на Головний вокзал перед війною -

У Дрогобичі потяг робив три зупинки - на великому (Drohobycz-Stacja) та малому вокзалі (Drohobycz-Miasto), а також біля рафінерії поблизу вул.Бориславської (Drohobycz-Rafinerje). Від вокзалів поїзди курсували до Загір’я, Перемишля, Стрия, до Сколе, Станіслава, Ходорова, Львова, Кракова, Самбора та ін. міст. 

«Начальником малоЇ станції до початку 1 Світової війни у 1914 році був армійський відставник Кухта Микола Семенович (1870-1968).Тут він проживав зі свою сім'єю: першою дружиною Вікторією, завчасно померлою після родів дочки ЕміліЇ (1908-1981), і другою дружиною Марією Захарівною (1889-1959,до одруження Костюк). Тут народилися їх сини Михайло (1910-1945) і Йосиф (1912-1966). Потім проживали в м. Радехові, де в них народилися ще троє дітей: Євген (1918-1981), Степан (1922- ? ) та Розалія (1923-1939). Залишилась одна світлина дітей на фоні малої станції, яка зберігається в родинному архіві старшої дочки Емілії в Чехії.…» 

Степан Кухта

У 1927, у львівській газеті «Хвіля», Дрогобич називають «першою залізничною станцією в дорозі до великого світу». Малося на увазі "світу нафти", багатства та влади. 

Дрогобицький вокзал, поч.ХХ ст. Справа можна помітити потяг на пероні

Спершу, на локальному рівні виникла перша вітка Дрогобич-Борислав (11,45 km Drohobycz-Borysław), яка ознаменувала саме відкриття, а в пізніші часи вітка/лінія Дрогобич-Трускавець (1912), яка коштувала 1.300.000 корон. Вважається, що це

транспортне з’єднання пришвидшувало певні інтеграційні процеси між майбутніми

містами, творила єдність між населеними пунктами, на позначення яких вживатимуть "трьохмісто" чи "kresowe trójmiasto". У 1913 році, як повідомляє "Kurjer Lwowski", з дозволу міністерства була утворена фірма "Колія локальна Дрогобич-Трускавець" з представництвом у Львові. 

- Учнівський квиток Дрогобицького гімназиста, що дозволяв
пільговий  проїзд  залізницею -

Незважаючи на те, що вже існувало сполучення з Трускавцем, дрогобичани, у своїй більшості, були пасивними, щоб їхати на потязі до курорту. Тогочасні журналісти 1913 року в Дрогобичі писали, що «слід брати до уваги те, що дрогобицька людність крім неділі, майже, не їздить до Трускавця залізницею, тому що залізнична станція є надто далеко від міста» і є надто дорогим сполучення. Тут виправдовують виникнення трамваю, який міг забезпечити дешевший проїзд. Мало з’явитися відповідне сполучення від станції «Дрогобич-місто» або ж від малої станції (на теперішній вул.Трускавецькій) з головним вокзалом. Це могло активізувати потік людності з Дрогобича до Трускавця, і навпаки, на кожен день. Однак трамвайну лінію так і не було зреалізовано тоді, так і в наступні часи. Та примарні амбіції, щоб коли-небудь втілити цей проект в життя, як одну із ниток спільного тіла "Дрогобицької агломерації", ще залишаються.  

- Вузькоколійка і школа в с.Довгому Гірському, фото з архіву: Ігор Медвідь -

Вже «трагедією» сучасності, є зникнення «активної» вітки Борислав-Дрогобич (діє, як вантажна). 9 грудня 2003 року Львівська залізниця з економічних причин скасувала рух поїзда між Дрогобичем та Бориславом. Так на локальному рівні закінчилася багата пасажирська історія бориславської залізниці, яка розпочалася, як і дрогобицька, 31 грудня 1872 року.

Квиток на потяг в часи
Автро-Угорщини

Слід нагадати й те, що залізниця нашого краю була частиною більшої – Дністрянської залізниці (Kolej Dniestrzańska) протяжністю 112 км.

Якщо глянути на ту ж мапу міста, то можна побачити видовження в бік вокзалу, до якого ведуть три паралельні вулиці. Одна серед них - вул. Грушевського, носила колись назву Колійова (тобто, Залізнична). Район залізниці став ще і промисловим осередком різних підприємств. В Дрогобичі, це рафінерія «Польмін» та ряд фабрик, котрі розміщуються вздовж або/чи неподалік залізничної колії. Це забезпечувало швидке транспортування. 

Німці з дітьми на Дрогобицькму вокзалі
у часі ІІ С.В., фото з архіву Яд-Вашем

Якщо зараз, дістаючись до Львова, витрачається близько двох годин, то в ті часи люди подорожували набагато довше – близько трьох-чотирьох. Слід також зауважити, що виникнення залізниці впливало також й на дрогобицькі ЗМІ. ...Транспортна комунікація підсилювала інформаційну. 

Попри розвиток мереж, Дрогобич, зрештою, залишався на периферії руху. Про це мовить така банальність, як вокзали. Рівняючи для прикладу вокзали Дрогобича і міста Стрия, зразу розумієш важливість комунікації. В Стрию, окрім більшого вокзалу, був вихід на п’ять залізничних напрямків, чого не було в Дрогобичі.

Приємним фактом є й те, що Дрогобич відвідували експрес-поїзди (так звані рейкові автобуси) із двигуном внутрішнього згорання, яких називали торпеда чи люксторпеда. На Галичині станом на літо 1939 року «торпеди» обслуговували маршрути «Львів-Стрий-Дрогобич-Борислав», «Львів-Галич-Станіславів [Івано-Франківськ]-Коломия», «Львів-Красне-Золочів-Тернопіль» і «Тернопіль-Чортків-Заліщики»(6).

Останнім передвоєнним директором залізничної станції у Дрогобичі з квітня 1939 р. був Станіслав Шoтт з Бучача. 

4 листопада 1973 до Дрогобича прибула перша електричка. Машиніст Володимир Саробот.

"Інші види транспорту для полегшення комунікації з'явилися у Дрогобичі дещо пізніше: перший велосипед у 1895 році, перший автомобіль у 1904 році"

На короткому відео Люкс-торпеда того часу:

Маємо і цікаві закони на залізниці, які несли «свою дискримінацію» щодо жінок, були в застосунку на всіх залізничних лініях імперії і також були опубліковані(7) в місцевій періодиці. В 1913 році ц.-к. міністерство залізниці оголошує розпорядження від 18 квітня 1913 року на підставі §.93 правил руху з дня 16 листопада 1851 року. З нього довідуємося наступне: недозволено дамам, які подорожують залізницею, носити каблуки без колодок до капелюха. Невиконання цього правила дозволяло відсторонити «порушницю» від поїздки і накласти на неї штраф від 2 до 200 кор. або арешт від 6 годин аж до 14 днів (відповідно §.11).

Прощання зі старостою Дрогобицьким на Дрогобицькому вокзалі, поруч новопризначений староста Ян Емарик, 1931 р.

Час до нас доніс за 1931(8) рік і номери (швидкісних) потягів, які курсували в керунку Дрогобича, чи від нього на локальному рівні: №1803 (на лінії Дрогобич-Борислав-Тустановичі; з Дрогобича відправлявся о 10.35, в Борислав приїздив о 10.56), №1804 (від’їжджав з Борислава о 17.14, у Дрогобичі о 17.33); №1817 (відправлявся з Дрогобича о 17.01, в Бориславі о 17.38), №1828 (з Борислава о 1.33, в Дрогобичі о 2.00).

Розклад руху потягів: І. вирізка з газети "Kuryer-Drohobycki", №1, С.4., від 22 березня 1896 р. .
ІІ.вирізка з газети "Gazeta Samborska", №23, С.3., 1906 р.

Розклад руху поїздів у часи німецької окупації: перша - вирізка з газети "Вільне слово" (№69, С.4.) від 15 грудня 1941 р.; друга - вирізка з газети  "Львівські вісті" (№271, С.4.) від 27 листопада 1942 р.

З часів кінця ХІХ ст. маємо також спогади подорожуючих про Дрогобицький вокзал. Вони описували велику кількість фіакрів, запряжених возів, що чекали своїх пасажирів. То були свого роду «таксі», яке відвозило людей з різних куточків Австро-Угорської імперії до Трускавця на відпочинок. Ось як написали в місцевій пресі про це:

«Приїзд до Трускавця є легким та зручним. Найближчою залізничною станцією є Дрогобич, що знаходиться в 11 кілометрах від Трускавця. Дрогобич з'єднаний залізничною мережею із усіма містами Галичини так, що з усіх сторін можна легко доїхати до курорту. Тепер на вимогу гостей заклад висилає екіпаж до кожного потягу на станції Дрогобич, за ціною 3 гульдени, але і замовлення є зайвим, коли є чисельні дрогобицькі екіпажі та фіакри, які гостей, за обумовленою ціною, привозять до пункту призначення…» 

Див. статтю «Truskawiec – zakład zdrojowo-kąpięlowy» із газети «Kuryer Drohobycki» за 22 marca 1896, Nr.1, S.1.

Щодо згаданих екіпажів та фіакрів, то їх можна порівняти з теперішніми таксистами. В тодішній пресі згадувалося за їх участі чимало випадків, коли в Дрогобичі билися та

"Авантюри в потязі"
Вирізка з газети "Glos", №52, С.5., за 24 грудня 1927 рік.

чубилися (не на жарт) за одного клієнта, та навіть згадується один випадок, коли гість, якого не змогли поділити, з того всього взяв і помер (називається, приїхав лікуватися до Трускавеця під вінок у землю), а деякі гості навіть самі втікали від навіжених дрогобицьких перевізників, які з порогу чіплялися з обіцянкою відвезти будь-куди. Це ще при умові, що одразу не пограбують. Бо, бувало і таке! "Битва" за "трускавецьких відпочивальників" (тепер кличуть в народі - "здихи") тривала до 1912 (відкриття залізничної лінії до Трускавця). 

Трускавець, відпочивальники
біля вагону "Дрогобич-Трускавець",
фото з окресу міжвоєнного

Незмінним, на жаль, залишилося лише те, що за австрійських часів, польських, радянських та за української незалежності Дрогобич є тією станцією, яку минають в керунку до Трускавця. Часто є ще така прикрість, коли питаєш когось в інших містах/областях чи знає він щось про Дрогобич, то часто доводиться чути: "Так, ми його проїжджали!"  

З 1910 місцева залізниця "належала" (перебувала у концесії) фірмі (офіс розташовувався у Львові) "Towarzystwo Akcyjne "Kolej Lokalna Drohobycz – Truskawiec", яка в часи ІІ Речі Посполитої змінює назву на "Kolej Lokalna Drohobycz – Truskawiec, Spółka Akcyjna" (про що ми довідуємося із опублікованого статуту в газеті "Monitor Polski", №254, за 3 лис. 1930 р.). 

За свій вік Дрогобицький вокзал «бачив» чимало. Серед цього всього і приїзд високих чиновників імперії, багатих нафтовиків бельгійського, французького, австрійського походження, втечу і вивезення людей, польсько-українське протистояння, «транспортування» євреїв до «таборів смерті»; польську акцію пацифікації над українцями в 1930 році. Ось як її, до речі, описують:

«Всіх заарештованих відвели в 12. год. ночі, покутих у кайдани, пішки до станції, віддаленої півтора кільом., [..] На станцію вели заарештованих, подвоє скутих сто поліцаїв, озброєних на гостро; коли вели заарештованих вулицею, то поліцаї не пустили на ту вулицю нікого, доки не завели заарештованих на станцію. Біля станції зібралися студенти й учні, щоби попрощатися зі своїми, але поліцаї нікого до заарештованих не допускали. Коли прийшов поїзд, і заарештованих почали садовити до вагонів, то зібрана студентська молодь гукнула на честь заарештованих тричі «Слава...».

(Із книги «На вічну ганьбу Польщі», С.22)

Важливо згадати і про спомин від’їзду українських сил з міста 1919 року у час українсько-польського протистояння:

«В ніч із суботи на неділю майже всі частини в Дрогобичі були вже завантажені у вагонах на двірці. Цей поїзд складався із 60 вагонів. Обслуга – дрогобицькі залізничники. Він по приказу мав від’їхати останній, а лучив у собі район Самбір-Дрогобич-Борислав. Через цілу ніч переходили поїзди з підмогою на фронт, одначе вже в неділю 19 травня можна було бачити вояків, які, як фронтові недобитки, ходили самопас по місті. Щохвилини заїздили на станцію наші війська, які відходили на фронт пішком через Дрогобич у сторону Лішні…»(9).

Дрогобицька колія/вокзал в літературі

Про вокзал/колію ми можемо читати не лише в пресі, а й в літературі. Скажімо, Бруно Шульц у своїх «Цинамонових крамницях» художнім образом передає непересічне відчуття, атмосфери вокзалу, котрий має чимало театральності та імітативності:

«Чекають довго і стоять чорним німим натовпом біля ледь помітної залізничної колії, обличчями, в профіль, немов такою зграєю блідих масок з паперу, окресливши фантастичну лінію виглядання. І він нарешті раптово прибуває, уже з’явився з бокової вулички, звідки і не чекали, – стелячись, мов змія, мініатюрний, з маленьким сопучим приземистим паровозом. Ось він в’їхав в чорну людську шпалеру, і вулиця робиться темна від низки вагончиків, що сіють вугільний пил. Темне сопіння паровоза в швидко наступаючих зимових сутінках і віяння дивної сумної важливості, стримане поспішання і нервозність на певну мить перемінюють вулицю на перон залізничного вокзалу. Бич нашого міста – ажіотаж навколо залізничних квитків і лихоїмство. В останню хвилину, коли потяг вже на зупинці, ведуться нервові і палкі перемовини з продажними службовцями чугунки. Хоча перемовини далеко не завершені, поїзд рушає, супроводжуваний повільним розчарованим натовпом, який довго проводжає його, поки врешті-решт не розсіюється...» (переклад Іванни Подольської)

Мало хто ще й зауважує, що біографія одного із видатних польських поетів ХХ ст., дрогобичанина Казимира Вєжинського тісно пов’язана із залізницею. На якій працював його батько. Ця деталь мала свій прояв на його творчість. Свого часу він присвятив свої рядки залізничним провінційним вокзалам. Кілька джерел пише про те, що народився Казимир дуже символічно для свого батька - просто на вокзалі. (10)

«Są takie miasta, o których nie można / Choćby się nawet i chciało coś orzec: / Uliczki, rynek, plebania pobożna – / I tylko jedno jest zdarzenie: dworzec. / Pociąg przychodzi raz w dzień regularnie, / (O melancholio stołecznych kurierów), Na jednej nodze drżą przed nim latarnie / I salutują bez rąk pasażerów. / Panny, co tęsknią z pustego peronu, / Skąd wieje dusza prowincji i spleenu, / Porywa dziwny świat okien wagonu, / Podróż po bajkach. Trwa ona pięć minut.» 

Kazimierz Wierzyński

.
В цей "літературний ряд" ми вписуємо і легенду "Таємничий поїзд" авторства Артема Фіалковського, про прибуття зі Львова до Дрогобича перед війнами невідомого потяга, зі зникненням якого зникали і люди. 

Теперішній вигляд головного вокзалу Дрогобича в "барокових нотках" (побуд. у 1954), фото Wikimapia

Пам'ятна таблиця у середині будівлі Дрогобицького вокзалу, фото Wikimapia

Долаючи короткі та загальні сторінки історії спиняємося на тому, що залізниця вплинула на розвиток міста, стала його невід’ємним атрибутом, об’єднала швидкістю, дозволила подорожувати в напрямку Північної та Центральної Европи; дала можливість подолати стан периферії і «глибокої» провінційності, дозволила відчути смак подорожі та нового комфорту у пересуванні. Та це ще не вся історія дрогобицьких колій, яку варто більш детально розширювати ще кращими і цікавішими фактами. 

ОЛЕГ СТЕЦЮК

ДЖЕРЕЛА ТА ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1.Пастух Р. Вулицями старого Дрогобича. – Львів: Каменяр, 1991. – С.32. 
2.Там само. 
3.Див. Там само. 
4.Там само  – С.59. 
5.Там само. 
6.Див. Солодько П. Швидкісні рейкові автобуси на Галичині у 1930-их // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/04/5/79829/ 
7.Baczność Panie i Panny//Tygodnik Drohobycki. – 1913. – 3 maja. – Nr.18. – S.3. 
8.Nowy rozkład jazdy pociągуw na P.K.P. // Gazeta Lwowska. – 1931. – 22 września. – Nr.218. – S.7. 
9.Останній поїзд. Спомин 1919 р. / Дрогобиччина – земля Івана Франка. – Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 973. – С.789.
10. Казимир Вежинський - польський письменник німецького походження з Дрогобича // http://www.drohobyczer-zeitung.com/2016/07/kazimierz-wierzynski.html
11. Turysta w zagłębiu naftowem: krajoznawstwo, turystyka górska letnia i zimowa, 1936.