Близька, інша Європа: Словаччина та Польща (2010 рік)
Коли ви перетинаєте кордон україно-польський, скажімо в Шегинях, то декілька кілометрів у вас ще діятимуть українські мобільні оператори.
В очі впадає висока якість доріг (якої хотілося б заздрісно й собі). Інколи важко сказати без пильності, де ти, що за ґміна (адміністративна одиниця, на кшталт районів в Україні) через невеличкі дорожні таблички салатового кольору. Не беручи до уваги доріг, то панорама та вид дуже схожий на український: ті ж великі чиїсь «замки». Але поляки люблять окрім будувати гарно, ще й прикрашати зі смаком ділянки (в цьому сенсі вони мастаки). І це робить практично кожен власник дому. Говорячи про ставлення, то до Нас воно різне. А якщо сказавши, що ти з Львовщизни (Львівщини), тебе сприймуть по-іншому, навіть краще.
У спілкуванні з нашими сусідами ти чуєш хвалу наших українських товарів, на закупи яких їдуть до нас, а саме: горілка, сухарики, сигарети, пиво, халва й інші солодощі, які вони цінують та неодмінно купують гуртом. Суперечливим у спілкуванні завше виступає вічний поділ «де чия земля».
З усього цього найсуперечливішим був «їхній коханий» Львів. Що навідріз для них залишається таким. Один навіть засвітив оригінальною фразою: «Для поляка не бути у Львові, це те саме, що для мусульманина не побувати в Мецці». За невеликий відрізок часу від соцминулого до теперішнього європейськість заполонила усе, і поряд з охайними дорогами ти побачиш доріжки для велосипедів, що вважається альтернативним засобом пересування. Також не позичати нам і порядків, виконання законів (не лише де-юре, а й де-факто). Перехід через дорогу, сідання в певному місці, чи фотографування чогось має обмеження; відсутністю яких, поляків дивує у нас.
Відрізняється й студентське життя. Для прикладу кампус (студмістечко) університету Любліна Марії Кюрі-Складовської. В кінці року, там близько травня, для студентів під вікнами гуртожитків (академіків) влада міста влаштовує музичний, безкоштовний місячний фестиваль (в т.ч. з різним рок-виконавцями). Говорячи про академіки, то вони мають кожен свої назви: «Ґеліос», «Ікар» тощо. А в помешканнях студентів є свої плюси: кожен гуртожиток (найгірший) має двомісні кімнати обладнаний виходом для Інтернету та телефону, пластикові вікна, охайні коридори, холодильник, та ліфт який працює. І навіть у кімнатах присутній гендерний мікс. Такого явища як «нічних посиденьок» в поляків в масовому характері немає. Зате, розпочинається «робочий день» в студентів ще з 5-6 ранку, де вони вже щось роблять, кудись ідуть.
Долаю ще один кордон, що важко назвати кордоном, потрапляєш до Словаччини, де відчутність «іншого» присутня. Дивують доглянуті, часто засіяні масово ріпаком поля, які під синім небом нагадували великий прапор України, неймовірна природа, неймовірні гори Татри, вершина яких губиться в хмарах; безліч старовинних готичних будівель, що не місто то музей. Будинки самі кольорові та маленькі, з вузенькими вікнами, на перший погляд, в цьому вбачається якась ляльковість міст. Не зрозумілим і цікавим для багатьох буде наявність на будинках двох номерів: в чорній рамці та в червоній. Словаки пояснили цю дивину, яка є частиною традиційності, що була успадкована, як вони кажуть, ще з австрійських часів, де перший номер будинку, це порядковий номер його на вулиці, а другий, це порядковий номер в цілому місті. Міста словацькі дивують багатьма речами та посеред білого дня відсутністю мешканців по вулицях.
У спілкуванні з нашими сусідами ти чуєш хвалу наших українських товарів, на закупи яких їдуть до нас, а саме: горілка, сухарики, сигарети, пиво, халва й інші солодощі, які вони цінують та неодмінно купують гуртом. Суперечливим у спілкуванні завше виступає вічний поділ «де чия земля».
З усього цього найсуперечливішим був «їхній коханий» Львів. Що навідріз для них залишається таким. Один навіть засвітив оригінальною фразою: «Для поляка не бути у Львові, це те саме, що для мусульманина не побувати в Мецці». За невеликий відрізок часу від соцминулого до теперішнього європейськість заполонила усе, і поряд з охайними дорогами ти побачиш доріжки для велосипедів, що вважається альтернативним засобом пересування. Також не позичати нам і порядків, виконання законів (не лише де-юре, а й де-факто). Перехід через дорогу, сідання в певному місці, чи фотографування чогось має обмеження; відсутністю яких, поляків дивує у нас.
Відрізняється й студентське життя. Для прикладу кампус (студмістечко) університету Любліна Марії Кюрі-Складовської. В кінці року, там близько травня, для студентів під вікнами гуртожитків (академіків) влада міста влаштовує музичний, безкоштовний місячний фестиваль (в т.ч. з різним рок-виконавцями). Говорячи про академіки, то вони мають кожен свої назви: «Ґеліос», «Ікар» тощо. А в помешканнях студентів є свої плюси: кожен гуртожиток (найгірший) має двомісні кімнати обладнаний виходом для Інтернету та телефону, пластикові вікна, охайні коридори, холодильник, та ліфт який працює. І навіть у кімнатах присутній гендерний мікс. Такого явища як «нічних посиденьок» в поляків в масовому характері немає. Зате, розпочинається «робочий день» в студентів ще з 5-6 ранку, де вони вже щось роблять, кудись ідуть.
Долаю ще один кордон, що важко назвати кордоном, потрапляєш до Словаччини, де відчутність «іншого» присутня. Дивують доглянуті, часто засіяні масово ріпаком поля, які під синім небом нагадували великий прапор України, неймовірна природа, неймовірні гори Татри, вершина яких губиться в хмарах; безліч старовинних готичних будівель, що не місто то музей. Будинки самі кольорові та маленькі, з вузенькими вікнами, на перший погляд, в цьому вбачається якась ляльковість міст. Не зрозумілим і цікавим для багатьох буде наявність на будинках двох номерів: в чорній рамці та в червоній. Словаки пояснили цю дивину, яка є частиною традиційності, що була успадкована, як вони кажуть, ще з австрійських часів, де перший номер будинку, це порядковий номер його на вулиці, а другий, це порядковий номер в цілому місті. Міста словацькі дивують багатьма речами та посеред білого дня відсутністю мешканців по вулицях.
А ті мешканці, яких побачите, будуть ромами, яких тут, якщо брати бачений Спішський край, буде більшість, але не в такому стереотипі, що в нас про «циганів». В крамницях словацьких (потравіна по-їхньому) популярністю користується словацьке пиво за смак та якість; дивним було й те, що пляшка від пива могла коштувати як і саме пиво. Дивлячись на ціни, то ця країна дорога, і підвищенню цін посприяв перехід на євро. Відмінність від Польщі проявлялася у відсутності атмосфери новизни, тут просто існувала «дбайлива» не доглянутість, яка і в Україні, але за винятком того, що словаки намагаються підтримати в первинному стані усе, і щоб це «дихало» пройденими століттями.
Європейськість у двох країнах вбачалася і в образі мислення про спільну Європу, про інформування, бажання туристу та гостям надати вичерпну інформацію про видатні місця. Тому для цього, практично кожне місто має інформаційне бюро/центр, в якому гостю підкажуть, порадять, і дадуть безліч, безкоштовних брошур, карт. При цьому на різних мовах, навіть на українській.
Шана до минулого, до свого, теж вражала. В бачених містах безліч пам’ятників Івану Павлу II, Навіть у Вавелі в місті Кракові, де похований Лех Качинський, зустрінеш довгі черги до його могили.
Також цікавим було попитати «Що ви знаєте про Україну?». І перші слова, що скажуть будуть такими: «Шевченко (футболіст), Кличко, Ющенко». Що стали обличчям нашої держави. А польським питанням до українців часто виступає: «А до Євро 2012 ви готуєтесь? Ви побудували стадіони?». І далі довгі розмови про важливість цього чемпіонату, навіть більші переживання ніж в нас за долю спортивного майбутнього.
І щоб вміти порівняти, треба побачити, відвідати, насправді казкові міста. В Польщі: Краків, що справді нагадує Львів, Сандомир – невеличке князівське місто з повсюдними багряними дахами та з ратушею, що нагадує оборонний замок; Баранів Сандомирський із палацом, який звуть малим Вавелем; для відпочинку вдалі міста Мушина та Криниця, що нагадують нашу Східницю чи Трускавець, де вночі більше хрущів аніж інших комах. В Словаччині міста: Спішська Собота, де є надзвичайний костел св.Юрая з дзвіницею в стилі ренесансу, ця будівля дивує недоторканим і збереженим інтер'єром, і не дивно що цей костел відвідала й сама королева Єлизавета II. А окрім міст безліч замків, і дивовижний є в Словаччині: Оравський замок (XIII ст..), що для кіномана здасться замком Дракули; та замок в Старій Любовні. Але за масштабами грандіозним є замок – Спішський град (XII ст), одна з найбільших фортець Центральної Європи та візитівка Східної Словаччини. Та відвідини цих пам’яток не дешеві, коштують до 10 євро.
Отже, мандрівки відкривають нові горизонти, допомагають побачити нас на карті Європи, відкрити себе для світу, та нас для нього.
Олег Стецюк, 2010 рік.
Європейськість у двох країнах вбачалася і в образі мислення про спільну Європу, про інформування, бажання туристу та гостям надати вичерпну інформацію про видатні місця. Тому для цього, практично кожне місто має інформаційне бюро/центр, в якому гостю підкажуть, порадять, і дадуть безліч, безкоштовних брошур, карт. При цьому на різних мовах, навіть на українській.
Шана до минулого, до свого, теж вражала. В бачених містах безліч пам’ятників Івану Павлу II, Навіть у Вавелі в місті Кракові, де похований Лех Качинський, зустрінеш довгі черги до його могили.
Також цікавим було попитати «Що ви знаєте про Україну?». І перші слова, що скажуть будуть такими: «Шевченко (футболіст), Кличко, Ющенко». Що стали обличчям нашої держави. А польським питанням до українців часто виступає: «А до Євро 2012 ви готуєтесь? Ви побудували стадіони?». І далі довгі розмови про важливість цього чемпіонату, навіть більші переживання ніж в нас за долю спортивного майбутнього.
І щоб вміти порівняти, треба побачити, відвідати, насправді казкові міста. В Польщі: Краків, що справді нагадує Львів, Сандомир – невеличке князівське місто з повсюдними багряними дахами та з ратушею, що нагадує оборонний замок; Баранів Сандомирський із палацом, який звуть малим Вавелем; для відпочинку вдалі міста Мушина та Криниця, що нагадують нашу Східницю чи Трускавець, де вночі більше хрущів аніж інших комах. В Словаччині міста: Спішська Собота, де є надзвичайний костел св.Юрая з дзвіницею в стилі ренесансу, ця будівля дивує недоторканим і збереженим інтер'єром, і не дивно що цей костел відвідала й сама королева Єлизавета II. А окрім міст безліч замків, і дивовижний є в Словаччині: Оравський замок (XIII ст..), що для кіномана здасться замком Дракули; та замок в Старій Любовні. Але за масштабами грандіозним є замок – Спішський град (XII ст), одна з найбільших фортець Центральної Європи та візитівка Східної Словаччини. Та відвідини цих пам’яток не дешеві, коштують до 10 євро.
Отже, мандрівки відкривають нові горизонти, допомагають побачити нас на карті Європи, відкрити себе для світу, та нас для нього.
Олег Стецюк, 2010 рік.
Немає коментарів: