Нафтовий титан Дрогобича

 

Дрогобич, це місто, яке у XIX ст. стало дитям нафти. Одним з королів нафтової історії міста є рафінерія «Польмін» при вулиці Стрийській, одне з найбільших нафтових підприємств Європи. Про яке ми дуже коротко Вам нині розповімо.  

 

Створене нафтове підприємство ще перед Першою світовою війною на частині Дрогобича, яке мало назву Задубиче (східна частина передмістя Задвірне). Називалося воно тоді «Цісарсько-королівська фабрика олеїв мінеральних» та «одбензинярня», далі як «Państwowa Fabryka Olejów Mineralnych» (Polmin). У свій час це була найбільша рафінерія Європи.

 

Сюди перед війною з різних міст Польщі водили екскурсії. Це була промислова гордість. Перші відеокадри про Дрогобич пов’язані також з нею, а саме з пожежею на ній у 1912 році.

 

На схід від «Польміну» для адміністрації та працівників були побудовані будинки, які утворили так звану «польмінівську колонію» (або ще її називали коротко колонія/кольонія), де є єдині у місті овальні кімнати. Її серцем був стадіон, де збиралися перед війною місцеві з автоклубу та нинішня школа №8 (її побудували у 1920-х, як сиротинець, садочок та школу для дітей працівників заводу).

 

«Польмін» перед війною навіть проводив велочемпіонати на «Кубок «Польміну», який вручали у перегонах на відстані у майже 100 км маршрутом – Дрогобич-Стрий-Пісочна-Дрогобич. Організатором велогонок виступав «стрілецький» осередок за підтримки дирекції рафінерії. Також завод «опікувався» асфальтуванням дрогобицьких доріг. Перед війною з колонії курсував навіть спеціальний автобус, який зупинявся на автостанції при Ринку на вулиці Ковальській (де тепер меморіал біля «стіни плачу»).

 

Колонія сама себе майже усім забезпечувала та була самодостатньою: тут була каплиця, магазини, товариства, бібліотека, майстерні, басейн[1] (відкритий у 1936, розміром 50х12 м), футбольний клуб, скаутська організація «Polmin» ім. Леопольда Ліса-Кулі, проводилися благочинні бали, тощо. І не дивно, що колонія мала таке різноманіття, адже тут працювало близько 2 тис. осіб. Таке собі малесеньке містечко, де жили нафтовики.

 

У колонії майже всеціло проживали та працювали поляки, німці та навіть були французи. Вілли та будинки колонії мали свою окрему нумерацію. У 1937 році для польської армії у Варшаві «Польмін» закупив навіть два літаки, які називалися «Польмін-1» та «Польмін-2».

 

У часи «холодної війни» важливим було володіти інформацією про місця та населені пункти, які становлять стратегічне значення. Дрогобич був одним з таких міст, котре фігурує у списку цілей на випадок ядерної війни США з СРСР.

Зокрема, двоє документів (1954 та 1957 рр.) присвячені нафтопереробним заводам. У документі (звіті) «Polmin and Galicia Oil Refineries» (за 1954 р) місцем розташування заводів вказують Польщу.

Також міститься інформація про деталі нафтопродуктів та місце розташування певних будівель і навіть те, що завод мав для власних потреб свою малу електростанцію, парову котельню та кілька магазинчиків. Загальна кількість працівників складала 500 осіб.

Цікавою є інформація, що «трубопровід з дистиляції» на «Польміні» був побудований британськими інженерами, який встановлювала польська краківська фірма Зєлєневського. Нафтопродукти заводу доправлялися до Польщі та експортувалися до Британії та Франції.

У документі 1957 року  розташування «Польміну» вказують «у східній частині міста» та подають карту-фотографію з 10 «мітками» з розташуванням об’єктів.

За совітів «Польмін» отримав назву «Дрогобицький нафтоперегінний завод № 1» (ще донині його бува називають «перший завод»), а в 1963 був об’єднаний із рафінерією «Галіція» в одне підприємство, яке нині відоме, як НПК «Галичина».

Такою є коротка історія одного з нафтових титанів міста. А що цікаве про підприємство знаєте та пам’ятає Ви?

Олег Стецюк

---

[1] Chwila. – 1936 – Nr603. – S.10.