Крихти до телефонної історії Дрогобича

Телефонна історія веде свій відлік у 1876 році, коли Олександром Беллом було запатентовано нове творіння, яке змінило світ. Далі новий пристрій став завойовувати публіку і ноу-хау поширилося країнами та континентами. Коли винайшли телефон, газети боялися, що це так затягує, що може, як писала у 1904 році в «The New York Times», створити расу лівовухих людей. За роки мандрів світом телефонний зв'язок добрався і до Дрогобича.

20 січня 1897 року в Дрогобичі, Бориславі та Східниці були віддані до користування абонентам державні телефонні мережі, котрі були з'єднанні між собою телефонною лінією «Дрогобич-Східниця». Це була друга міжміська телефонна мережа в регіоні.

__________

20 січня 1897[1] року в Дрогобичі, Бориславі та Східниці були віддані до користування абонентам державні телефонні мережі, котрі були з'єднанні між собою телефонною лінією «Дрогобич-Східниця». Це була друга[2] міжміська телефонна мережа в регіоні.

Того ж року завершилося будівництво телефонної лінії зі Львова до Відня (так виникла міжміська мережа Львів-Краків-Бяла-Відень[3]). Тоді ж були міркування пустити другу лінію до столиці імперії із залученням Дрогобича та Східниці. Але цей процес затягнули майже на десятиліття. Однак, думки з’єднати «нафтовий регіон» з центром імперії лунали не раз. Так вже у 1896 році  у дрогобицькій газеті писали[4] (повідомлення за 15 червня), що попри колосальні багатства, які представляє Східниця, подумують поєднати телефоном Східницю зі Львовом.

Вже у вересні 1901 року при поштово-телеграфному відділі відкрили мовниці (телефонні кабіни). На той рік у місті вже налічується 31[5] абонент і місто за телефонізацією посідає 7 місце з 21 серед міст Галичини. Вартість за розмову в локальній мережі до трьох хв. становила 20 гр., за розмову у три хв. з Бориславом або Східницею – 60. Однак, як згадують газети, якість зв’язку бажала кращого. Так у 1900 році писали[6], що телефонували із фабрики Вісьнєвського у Дрогобичі до Східниці, то довге очікування примусило поїхати безпосередньо до самої Східниці, щоб було швидше.

У 1905 році навпроти костелу на вул. Яґеллонській розпочалося будівництво нового будинку пошти, телеграфу та телефону. У 1906[7] було вирішено побудувати лінії: Дрогобич-Трускавець та Дрогобич-Самбір[8]. Внаслідок побудови телефонного сполучення між Львовом, Стриєм та Дрогобичем, як продовження лінії «Дрогобич-Борислав», у 1907[9] виникла міжміська телефонна лінія «Львів-Борислав», довжина якої становила 114 км 400 м. Того ж року, 15 липня, запрацювала телефонна лінія №3730 «Дрогобич-Трускавець»[10], а 17 серпня – №3729 «Дрогобич-Самбір»[11].

Телефонна лінія зазнавала на собі і злочинні дії, коли не раз якусь її ділянку «мисливці на метал» вирізали. Так трапилося у 1906 році, коли коло Дережич поцупили дріт з телефонної лінії Дрогобич-Борислав, але охоронцям лінії вдалося впіймати злочинців. Крадений дріт тоді продавали в Бориславі на брухт за 80[12] геллерів за кілограм.

У 1912 році у місті телефон мали 265/4 абонентів. За цією кількістю Дрогобич (після Львова, Кракова, Станіславова та Перемишля) був на 5 місці за масштабами телефонізації у Галичині. Таку ж кількість абонентів мав Борислав. Майже повністю були телефонізовані площа Ринок та нинішня вулиця Шевченка, де телефон під №1 був у «тимчасовому» будинку магістрату, що стояв на місці, що за нинішньою адресою вул. Шевченка, 22.

В ті часи розмова тривала недовго – 6 хв., далі система автоматично її вибивала. Якщо хтось не вкладався у цей ліміт, то можна було зателефонувати знову. Аби простежити за часом, то на телефонних апаратах був присутній годинник.

У 1915 році за перерізання телефонного проводу в місті, як повідомляє місцевий «Dziennik Urzędowy», був скараний на смерть (через повішання) місцевий житель. Що у часи війни було цілком виправданим, з огляду на стратегічне значення зв'язку.

Перед Другою світовою війною Дрогобич разом з Бориславом, Трускавцем та Східницею належали до Бориславської мережі Польської Акційної Спілки Телефонічної (PAST). Тоді у місті налічувалося понад 630 абонентів. «Найвищим» телефоном у Дрогобичі був телефонний апарат встановлений на ратушній вежі, з номером 73 39.

 

Олег Стецюк

м.Дрогобич

---

[1] Telefony // Dziennik Krakowski. 21.01.1897. Nr.316. S.5. 

[2] 1903 було в Галичини дві міжміські телефонні мережі : Львів-Краків-Бяла-Відень та Дрогобич-Борислав-Східниця. Див. Kurjer Lwowski. 25.10.1903. Nr.296. S.1.

[3] 21 лютого 1896 року віддали до ужитку телефонну лінію з Відня до Кракова. Див. Dziennik Krakowski, 1896. Nr.43. С.6.

[4] Kuryer Drohobycki. 1896. Nr.7. S.2.

[5] Telefony w Galicji // Kurjer Lwowski. 1901. 13 marca. Nr.72. S.2.; Telefony w Galicji // Kurjer Stanisławowski. 1901. 10 marca. Nr.807. S.3.

[6] Telefon w Drohobyczu // Tygodnik Samborsko-Drohobycki. 1900. Nr.8. S.3. 

[7] 1906  приступили до реалізації будови телефонної лінії Львів-Стрий-Дрогобич.  Див. W sprawie budowy linii telefonicznych Lwów — Stryj — Drohobycz // Przemysłowiec. 1906. Nr.46. S.14. 

[8] 1907 Budowa telefonów w Galicyi // Przegląd Zdrojowy i Turystyczny. Kraków. 1907. Nr.3. S.8. 

[9] Otwarcie liniit elefonicznej Lwów-Borysław//Gazeta Samborska. 1907. Nr.8. S.2. 

[10] W Truskawcu//Przegląd Zdrojowy i Turystyczny. 1907.Nr.8.S.7.

[11] Otwarcie międzymiastowej linii telefonicznej Drohobycz-Sambor//Gazeta Samborska. 1907. Nr.33.S.2.; Telefony w Galicji // Kurjer Lwowski. 1907. 3 wrzeṡnia. Nr.408. S.2. 

[12] Kradzież drutu teIefonicznego//Tygodnik Samborsko-Drohobyckiю. 1906. Nr8. S.3.