Дрогобич, якого нема: садиба Коссаків

 

Мандруючи Дрогобичем, ми деколи натрапляємо на порожні місця, які мають свою цікаву та трагічну історію. Одним з таких місць є «пляц Коссаків» при вулиці Л.Українки зліва біля «кам’яниця Ляльки» (вул. Л.Українки, 70), фасад якої всіяний маскаронами левів. Що ж ми, зрештою, знаємо про садибу Коссаків? А знаємо коротко таке…

Коссаки, це одні, мабуть, з найвідоміших дрогобицьких українських родів, які замешкували Лішнянське передмістя. А до Першої світової війни, як стверджують1 краєзнавці, околиці сучасних вулиць Лесі Українки та Івана Франка навіть називали «Коссаківкою».

Будівничим садиби був коваль Йосиф Коссак (1847-1927), який жив тут зі своєю дружиною Розалією (Єфросинією) Віделін (1857-1933), яка народилася у буд. №199 на Міських Загородах. Цікавим ще є наступне: її дідусем по мамі був шляхтич Андрій Коберський, який станом на 1853 вказується власником будинку №199, а це було навпроти місця, де була наша садиба Коссаків. А на землі2 Андрія Коберського нині стоїть головний корпус Дрогобицького педуніверситету.

Сам Йосиф Коссак походив із Завіжного передмістя, де й народився. Його батькові належало пасмо ділянки від нинішньої вул. Шашкевича, 9 аж до річки Тисмениці (довжиною понад 1 км).

Краєзнавець Петро Сов’як згадує, що в коваля було до 20-ти дітей, з яких лише 8 дожили до дорослого віку. З цієї ковальської родини вийшли відомі дрогобичани: Григорій Коссак (1882-1939) – полковник УСС, розстріляний більшовиками у в’язниці НКВД у Москві, Іван Коссак (1876-1927) – Сотник УСС та Василь Коссак³ (1895) – четар, посол польського сейму, якого у 1937 році заарештували й трійка при НКВД Омської області засудила до розстрілу. Саме на пам’ятному камені вказано, що вони народилися саме тут – в тій садибі.

На жаль, садиба не збереглася. Однак, збереглися спогади4 про неї від сина Йосифа Коссака Івана Коссака (1876-1927), який разом з батьком померли в один рік:

«Цю хату побудував мій батько сам при допомозі сусідів; крита була ґонтом, всі протилежні забудування міщан мали солом’яну стріху. Більша кімната звернена була вікнами до півночі, кухня до полудня, була ще невеличка комора та сіни. Перед хатою при гостинці – кузня, а наприкінці досить великого подвір’я та городу – стодола, на два “перила”, з просторим током. Хатня обстановка небагатенька. Стіл на чотирьох ногах, ліжка, дерев’яна канапа, попід стіну лавка, кілька стільців, ошклена шафа з кращою посудою та велика скриня, що в ній наша мама переховувала плаття та білизну. Вся ця мебель помальована була зеленою фарбою. На стінах образи, між ними різьблений вівтарик до отвирання, з оправленими в шкло дверцями. Там переховувалися родинні пам’ятки, між іншим військові медалі мого батька. Вівтарик цей – предмет великої уваги та зацікавлення сусідських дітей. Пам’ятаю, що під пору відсутності моїх батьків приходили сусідські діти, щоб цей вівтарик ближче оглянути. Обстановка сусідських хат міщан-хліборобів нічим в ті часи не відрізнялася від обстановки поблизьких селянських хат. Передміщани, елемент дуже консервативний, нерадо або дуже повільно перебирали щось нового. В часі, коли у нас світили нафтовою лампою, наші сусіди світили каганцями, дехто і вогню кресав каменем та світив лучивом. Молодші ґазди, ровесники мого батька, вже другі були. Вони, якщо перебудовувалися, будували хати на дві кімнати, з більшими вікнами, коминами, старі хати були без коминів, так звані “курні”. Кузня мого батька пізньої осені та зимою була місцем зібрань цього молодого покоління, там довгими вечорами і пісні співали, і казки розказували – там обговорювали і поточні справи».

Нині на місці садиби (вул. Л.Українки, 74) встановлена5 пам’ятна стела, яку відкрили у вересні 1991 року.

Пам'ятна стела на місці садиби Коссаків, фото: Олег Стецюк

Тут також жив та вчився ковальства (понад два роки) рідний брат Івана Франка Онуфрій Франко (1861-1913). Також частим гостем цього дому (з 1880-1882) був сам Іван Франко.

Хіба єдине, що ще згадує Іван Коссак, то це те, що хата, в якій жили його батьки до часу, коли йому було 6 років, а далі, як подавалося вище, що її побудував його батько. «До часу», це орієнтовно до 1882 року. І далі, вочевидь, була нова садиба!? А так, то номер будинку, де народився він й далі його брати та сестри був тим самий – №48. Але це були Міські Загороди. А садиба була збудована на Лішнянському передмісті. Тому, вочевидь, на згаданій стелі прокралася помилка, адже тут вони не народжувалися. 

P.S.Дякую, що читали! Якщо знаєте ще щось цікаве до цієї теми, чи, бува, десь помилився, пишіть-коментуйте та будьте благословенні.

1.Сов’як П. Рід Коссаків // Ї. – №71. – С.170.

2.Див. ЦДІАУЛ. – Ф.186. – Оп.1. – Сп.4734.

3.Див. 150 славних українців Дрогобиччини. – Дрогобич, 2012. – С.87-88.

4.Див. Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ. сл., прим. М. І. Гнатюка. – 2-ге вид., доп., перероб. – Львів: Каменяр, 2011. – 63-68.

5.Сивохіп Г., Кульчицький Ю. Пам’ятні таблиці та знаки Дрогобича. Довідник. – Дрогобич, 2018. – С.67.; До речі, у книзі «150 славних українців Дрогобиччини» вказується інша дата (на С.89), що 31 жовтня 1995 р. у Дрогобичі, на місці колишньої хати братів Коссаків, встановлено пам’ятний камінь.

Олег Стецюк